Quis autem velum iure reprehe nderit. Lorem ipsum dolor sit nulla or narjusto laoreet onse ctetur adipisci.
Quis autem velum iure reprehe nderit. Lorem ipsum dolor sit nulla or narjusto laoreet onse ctetur adipisci.
Всім привіт!
Як і обіцяли раніше – публікуємо звіт про третю поїздку з допомогою, на яку ми збирали гроші і речі в фейсбуці і на форумі.
Букв буде багато, але скоротити не виходить ))
Трішки передісторії…
Отже все розпочалося наприкінці місяця липня а можливо і на початку серпня року Божого 2016. Інсує група друзів аматорів футболістів, що кожної п’ятниці збирається разом щоб зійтися у запеклому двобої на футбольному паркеті, а потім у не менш запеклих дебатах, після закінчення футболу, в райському містечку, що зветься гараж, потягуючи легко алкогольні (а деколи навіть і не легко алкогольні) напитки.
Так от протягом однієї з таких дискусій, де було задіто? питання допомоги держави малозабезпеченим сім’ям, хтось висловив думку, що дуже легко критикувати будь-які дії держави, і тут же запропонував самим допомогти таким людям. Адже зовсім скоро 1 вересня, і якби всі учасники дискусії замість грошей що витратили на пиво та закуску зібрали б докупи, то вже одного школяра можна було б спорядити до школи. Звісно така ідея була зразу провалена всіма іншими учасниками, тому що пропонувати не пити холодне пиво в жаркий вечір, після півтора годинного футболу в закритому залі, могла б хіба людина, яка взагалі не знає радощів життя. А от ідея зібрати рівнозначну суму, щоб комусь допомогти була схвалена. Щоб друзі які не мали можливості або бажання грати в той вечір з нами в футбол не були обділені такою можливістю зробити добре діло, був і зроблений той самий перший пост, з якого все розпочалося. А далі почалось таке, що словами не передати. Замість одної сім’ї, а можливо навіть і одного учня, як планувалося раніше, ми допомогли цілому інтернату. Після того, до дня Святого Миколая, відвезли допомогу та солодощі в інший інтернат.
Як тільки здалося, що все вже втихомирилось як вияснилось, що є ще люди які також бажають долучитися до такої хорошої справи. Звісно робити добро потрібно в будь-який час, незважаючи на пору року чи день тижня, але ми вирішили що гарно було б зробити ще одну акцію і провести її до світлого свята Воскресіння Господнього. І я впевнений що в нас все вийшло.
Як я вже згадував вище, вирішили допомагати окремим сім’ям. З одного боку, можливо ми не зовсім до кінця вірили, що допомога наша доїде до кінцевих адресатів, якщо передавати її державними службами з захисту, з другого боку хотіли мабуть відчути ті емоції, заради яких люди і стають волонтерами. Відчути як це, робити щось добре просто так, тільки тому що ти можеш зробити цю добру справу. І ці емоції ми відчули. Нас перепитувалися кожного разу звідки ми, яку партію чи фонд представляємо і де треба розписатися. Не вірили, що ми даруємо їм продукти тільки того, що знайшлися люди які готові пожертвувати 50, 100, 200, 1000 а деколи і більше тільки для того що можливо з їхньою пожертвою світ стане трохи кращий. Що хтось віддав абсолютно нові або майже нові великі іграшки чи одяг. Що в цих ящиках є взуття, яке можливо і не нове, але ще цілком міцне і непогано виглядає, і що це все можна просто забрати собі, чи дітям, якщо воно їм підходить
Ми бачили радість в очах дітей коли вони помічали упаковки цукерок, що виглядали з кульків, або коли діставали чергового нового улюбленого пухнастого друга з мішка, біль в очах батьків, що вони самі не можуть дозволити купувати своїм дітям нові забавки, адже в селі так багато потрібніших речей потрібно купити в першу чергу, особливо коли дітей в сім’ї багато, а роботи нема. Особливу гордість в очах одиноких батьків, які не зважаючи на негаразди продовжують виховувати та навчати дітей. Здивування від того що допомогу привезли саме їм. Ми бачили як батьки повагом заносили всі наші дарунки в дім, а потім наввипередки з дітьми розглядали що ж там є в тих мішках. Вираз щасливої розгубленості на обличчі одного з татусів, який з гори збіг за “допомогою від депутата” як він сам розказав нам пізніше про свою думку, і був впевнений що той “кульочок” без проблем віднесе назад. А живе сім’я на такій горі, що доїхати туди можна хіба трактором або гужовим транспортом.
І ось побачивши все що ми для нього вигрузили, просто взявся за голову. Хватало також поглядів сусідів або односельчан цих людей. І здивовано-радісних, і заздрісних, і не розуміючих. Мабуть останніх було найбільше. Ніхто не міг з першого разу зрозуміти що тут відбувається, а ми не могли пояснити від кого це все. Приймали нас і за представників міжнародних гуманітарних фондів (“Хлопці а то Ви тільки в Україну привезли допомогу, чи ще десь?”), і за агітаторів політичних сил (“А де треба підписатися і від кого допомогу привезли?”), і за чиновників різних рівнів (“Де можна на сільського голову пожалітися, що довідку мені не виписує? До якого числа треба довідку подати і т.д.”). Ми не знаємо як ця наша поїздка вплине на подальше життя всіх цих сімей, чи згадуватимуть вони про нас добрим словом, а чи взагалі згадуватимуть. Проте як казав мій товариш що їхав зі мною – “якщо колись хоч хтось з тих дітей до яких ми їхали, чи батьків зробить добру справу, згадавши що колись в скрутну мить допомогли йому, наша поїздка не була даремною”.
На останок (а я попереджав що букв буде багато), хочу подякувати всім хто долучився до нашого маленького діла.
Ольга Безкоровайна – за те що писала пости, спілкувалися зі всіма хто хотів допомогти, вела список потреб, приймала гроші та речі, і взагалі робила все-все-все.
Андрій Остроушко (Andriy Ostroushko) – який збирав по всьому місту речі які люди хотіли віддати, який поїхав в нашу поїздку пожертвувавши єдиним вихідним в такому своєму насиченому графіку роботи.
Павлишин Михайло – ще один учасник поїздки, людина без якої ми б взагалі нікуди не доїхали )). Наш водій, який віз повним автобусиком по фактично відсутній дорозі допомогу людям, і на всі пропозиції залишити допомогу в Турці, щоб потім розвезли місцеві працівники, уважно дивився на всіх і спокійно казав: “доїдемо!”. І таки доїхали.
Неля Староста – єдина представниця красивішої половини людства, яка без жодної скарги перенесла нашу 12 годинну подорож, і своєю посмішкою допомагала дітям повірити, що все це не сон, а відбувається з ними наяву.
Volodymyr Ohinok– за те що своєю мега пожертвою фактично розпочав нашу акцію.
Іван Романович – друзі якого активно долучилася до збору, і який також допомагав збирати по Львову допомогу.
Viktor Stepanyuk – за всю титанічну роботу по координації нашої допомоги з місцевими працівниками.
Юрій Кузів – наш “стрийський амбасадор”, який фактично заснував наш волонтерський рух.
Микола Феодосійович Гут – начальник управління соцзахисту, який цілий день був нашим супроводжуючим, хоча міг спокійно передати адреси і піти додому, а також розказав нам багато цікавих фактів про турку як історичного характеру, так і цілком гумористичного. Факти про які не довідаєшся ні з яких вікіпедій чи газет, а тільки від місцевого мешканця, і то тільки тоді, коли він матиме бажання поділитися ними.
Всім хто присилав гроші на карточку, передавав гроші знайомими, привозив чи приносив одяг і інші речі. Особливо запам’ятався чомусь хлопчина з 2 банками тушонки )).
Назбирали ми з Вами наступне:
Грошей | 9180 грн |
Одяг | 15 повних мішків |
Взуття | 2 ящика дитячого 1 ящик дорослого |
Іграшки | 7 мішків |
Інше | 2 банки тушонки, ящик пряників, кілька упаковок макарон, шоколадок, цукерок. |
Гроші витратились наступним чином:
Макарони (21 пачка по 750 гр), горошок(7 банок), кукурудза (7 банок), порошок для чистки (7 банок) | 515 грн |
Постіль , рушники | 3002 грн |
“Метро” продукти | 3903 грн |
Мішки і коробки “епіцентр” | 205 грн |
Заправка і дорога | 1060 грн |
Разом | 8685 грн |
Залишилося на наступний раз | 495 грн. |
Оскільки ми не мали можливості і часу відсортувати весь одяг, що Ви передали, то домовилися з волонтерами турківського району, що залишимо в них одяг, а вони вже розсортують і передадуть нашим сім’ям по потребах. Взуття і іграшки (відсортовані для кожної сім’ї, згідно віку) ми відвозили безпосередньо на місце кожному нашому “підопічному”.
Також кожній сім’ї окрім одягу, взуття та іграшок дарувався ще продуктовий пайок у вигляді:
мука | 10 кг |
цукор | 10 кг |
гречка | 1 пачка |
макарони | 3 пачки |
манка | 1 пачка |
крупа | 1 пачка |
кукурудза | 1 банка |
горошок | 1 банка |
цукероки | 500 г |
кава/чай | 1 шт/1 шт |
пральний порошок | 3 пачки |
хімія для миття | 1 банка |
постіль (нова) | 1 шт |
рушники (банний, лицевий і дитячий.) | 3 шт |
Наступну допомогу думаю робитимемо знову до першого вересня. Всіх бажаючих запрошуємо долучитися!